Ziemia Wierzbicka

Stowarzyszenie "Ziemia Wierzbicka" Email

 

Stowarzyszenie jest organizacją pozarządową o charakterze społecznym.

Naszym celem jest działalność na rzecz mniejszości ukraińskiej wywodzącej się z miejscowości Wierzbica byłego powiatu tomaszowskiego, a obecnie zamieszkującej w większości tereny Warmii i Mazur. Stowarzyszenie jest nastawione na zachowanie wielowiekowej, kultury materialnej i duchowej.

 

Do głównych zadań stowarzyszenia należy:

  • krzewienie postaw tolerancji,
  • ochrona wartości kulturowych z szacunkiem dla środowiska przyrodniczego
  • popularyzacja wiedzy o lokalnym dziedzictwie kulturowym oraz ochrona zabytków
  • umacnianie tożsamości historycznej i współczesnej mieszkańców poprzez angażowanie się w przedsięwzięcia prowadzone na terenach etnicznego zamieszkania jak również w miejscowości obecnego miejsca osiedlenia,
  • sporządzanie list obiektów wymagających prac renowacyjnych,
  • gromacenie środków na renowację
  • przeprowadzanie odnowień,
  • tworzenie oraz publikacja wydawnictw traktujących o ww. kulturze materialnej w wersjipapierowej oraz elektronicznej

 

Zobacz statut stowarzyszenia

 

 

ДУМА ПРО ВЕРБИЦЮ

Наші землі українські вороги зайняли, І по селах з гнізд родинних люд наш виганяли.

Та на захист безборонних піднялись герої Молодь в селах потерпілих взялася до зброї.

Як у році сорок п'ятім провели границю, Чорна хмара налягла на село Вербицю.

Дуже давня та Вербиця славою пишалась Але знищив лютий ворог - і навік пропала.

Те село синів - героїв дало Україні, А по ньому тільки вітер плаче на руїні.

Тече річка Солокія, хвилями шепоче, Що творилось у Вербиці, розказати хоче.

Розповіла б та не може бо важко сказати Бо залишилась без сина не одна Мати.

Осталась мати без сина, а сестра без брата,

Зосталась жінка без чоловіка, а діти - без Тата,

Як із ліса партизани зночі пробирались, То поляки на границі багатьох вбивали.

Сіла матінка старенька та біля віконця,Сина зночі виглядати аж до сходу сонця

Кряче ворон на ясені, що біля криниці Лихо, горе сповіщає для села Вербиці

То у червні в сорок сьомім сонце ще не сходить, Як вороже люте військо до села підходить.

Обійшли його довкола, стали викрикати: „Хто не видасть партизан,-будемо стріляти".

Розійшлися між хатами, почали палити. Хто ховався від пожару, того стали бити.

Полум'ям село шуміло, усе руйнувало Вербичан, немов худобу, до млина зганяли.

Що там у млині творилось, описать не можна. Покатованих мужчин повезли в Явожно.