Ziemia Wierzbicka

galeria - 2008
2008r001
 
2008r002
 
2008r003
 
2008r004
 
2008r005
 
2008r006
 
2008r007
 
2008r008
 
2008r009
 
2008r010
 
2008r011
 
2008r012
 
2008r013
 
2008r014
 
2008r015
 
2008r016
 
 
 
 
Powered by Phoca Gallery

ДУМА ПРО ВЕРБИЦЮ

Наші землі українські вороги зайняли, І по селах з гнізд родинних люд наш виганяли.

Та на захист безборонних піднялись герої Молодь в селах потерпілих взялася до зброї.

Як у році сорок п'ятім провели границю, Чорна хмара налягла на село Вербицю.

Дуже давня та Вербиця славою пишалась Але знищив лютий ворог - і навік пропала.

Те село синів - героїв дало Україні, А по ньому тільки вітер плаче на руїні.

Тече річка Солокія, хвилями шепоче, Що творилось у Вербиці, розказати хоче.

Розповіла б та не може бо важко сказати Бо залишилась без сина не одна Мати.

Осталась мати без сина, а сестра без брата,

Зосталась жінка без чоловіка, а діти - без Тата,

Як із ліса партизани зночі пробирались, То поляки на границі багатьох вбивали.

Сіла матінка старенька та біля віконця,Сина зночі виглядати аж до сходу сонця

Кряче ворон на ясені, що біля криниці Лихо, горе сповіщає для села Вербиці

То у червні в сорок сьомім сонце ще не сходить, Як вороже люте військо до села підходить.

Обійшли його довкола, стали викрикати: „Хто не видасть партизан,-будемо стріляти".

Розійшлися між хатами, почали палити. Хто ховався від пожару, того стали бити.

Полум'ям село шуміло, усе руйнувало Вербичан, немов худобу, до млина зганяли.

Що там у млині творилось, описать не можна. Покатованих мужчин повезли в Явожно.