Ziemia Wierzbicka

galeria - lipiec 2016
lipec2015001
 
lipec2015002
 
lipec2015003
 
lipec2015004
 
lipec2015005
 
lipec2015006
 
lipec2015007
 
lipec2015008
 
lipec2015009
 
lipec2015010
 
lipec2015011
 
lipec2015012
 
lipec2015013
 
lipec2015014
 
lipec2015015
 
lipec2015016
 
lipec2015017
 
lipec2015018
 
lipec2015019
 
lipec2015020
 
lipec2015021
 
lipec2015022
 
lipec2015023
 
lipec2015024
 
lipec2015025
 
lipec2015026
 
lipec2015027
 
lipec2015028
 
lipec2015029
 
lipec2015030
 
lipec2015031
 
lipec2015032
 
lipec2015033
 
lipec2015034
 
lipec2015035
 
lipec2015036
 
lipec2015037
 
lipec2015038
 
lipec2015039
 
lipec2015040
 
lipec2015041
 
lipec2015042
 
lipec2015043
 
lipec2015044
 
lipec2015045
 
lipec2015046
 
lipec2015047
 
lipec2015048
 
lipec2015049
 
lipec2015050
 
lipec2015051
 
lipec2015052
 
lipec2015053
 
lipec2015054
 
lipec2015055
 
lipec2015056
 
lipec2015057
 
lipec2015058
 
lipec2015059
 
lipec2015060
 
lipec2015061
 
lipec2015062
 
lipec2015063
 
lipec2015064
 
lipec2015065
 
lipec2015066
 
lipec2015067
 
lipec2015068
 
lipec2015069
 
lipec2015070
 
 
Strona 1 z 5
 
 
Powered by Phoca Gallery

ДУМА ПРО ВЕРБИЦЮ

Наші землі українські вороги зайняли, І по селах з гнізд родинних люд наш виганяли.

Та на захист безборонних піднялись герої Молодь в селах потерпілих взялася до зброї.

Як у році сорок п'ятім провели границю, Чорна хмара налягла на село Вербицю.

Дуже давня та Вербиця славою пишалась Але знищив лютий ворог - і навік пропала.

Те село синів - героїв дало Україні, А по ньому тільки вітер плаче на руїні.

Тече річка Солокія, хвилями шепоче, Що творилось у Вербиці, розказати хоче.

Розповіла б та не може бо важко сказати Бо залишилась без сина не одна Мати.

Осталась мати без сина, а сестра без брата,

Зосталась жінка без чоловіка, а діти - без Тата,

Як із ліса партизани зночі пробирались, То поляки на границі багатьох вбивали.

Сіла матінка старенька та біля віконця,Сина зночі виглядати аж до сходу сонця

Кряче ворон на ясені, що біля криниці Лихо, горе сповіщає для села Вербиці

То у червні в сорок сьомім сонце ще не сходить, Як вороже люте військо до села підходить.

Обійшли його довкола, стали викрикати: „Хто не видасть партизан,-будемо стріляти".

Розійшлися між хатами, почали палити. Хто ховався від пожару, того стали бити.

Полум'ям село шуміло, усе руйнувало Вербичан, немов худобу, до млина зганяли.

Що там у млині творилось, описать не можна. Покатованих мужчин повезли в Явожно.